ТИ МЕНІ БОЛИШ ДЕСЬ ВСЕРЕДИНІ

Share on Facebook

Автор: Міра Бахтиєва

НАБИРАЮ В ПОЛІ ДЛЯ ПОШУКУ ЛОГІНИ ДЕЯКИХ ЗНАЙОМИХ, ЩОБ ПОДИВИТИСЯ ЇХНІ НЕЩОДАВНІ ФОТО. МОЖЛИВО, Я Б НАТРАПИЛА НА НИХ ВИПАДКОВО Й ЗУПИНИЛАСЯ Б УЖЕ НА ПРЕВ’Ю, АЛЕ САМЕ НА ЦІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗВЕРНУЛА УВАГУ МОЯ ПОДРУГА. ЦІКАВІСТЬ БЕРЕ ГОРУ. СТИДЖУ СЕБЕ ПОДУМКИ, АЛЕ ТАКИ ТЯГНУСЬ ДО “ENTER” І БОКОВИМ ЗОРОМ ПЕРЕСВІДЧУЮСЬ ЧИ НЕ БАЧИТЬ МЕНЕ ХТОСЬ ЗА ЦИМ ГЛУПИМ ПІДЛІТКОВИМ ПІДГЛЯДАННЯМ.

Слово

Жмурюсь і зводжу брови, тримаю вказівний палець біля кнопки блокування про всяк… Завантажилося. Секунда-дві й тисну “вихід” (але пам’ять закарбувала цей скріншот і без жодних поєднань клавіш), ще мить обдумую як коментуватиму “все це” подрузі в особисті повідомлення. Та спершу, друкую їй:

ОБГОВОРЮВАТИ ЛЮДЕЙ – ДУЖЕ НЕКРАСИВО!

І зважуюся додати лише:

Ну, там все складно і не ок. Але у них все добре, от і добре.

І все. Обміну думками й детального аналізу не буде. Тема завішена тюлем, гардиною й непідйомною театральною шторою. Це не наше діло. Але відчуття опісля — якесь незатишне. Наче нагрянув до чужої спальні, і вже за дверима, немов ошпарений, червонієш, червонієш… Позбуваєшся рум’янцю, лише коли вториш собі: “Не твоє кляте діло!”. А наостанок тебе накриває жаль і меланхолія. І не тому, що у когось кепські справи зі смаком (як на твою думку), зовнішнім виглядом чи особистим життям (знову таки, на твій суб’єктивний погляд). А тому, що відтепер, десь усередині, часточку тебе винаймає незнане досі відчуття. Воно вмикає безмірний сум з приводу того, як інші (а саме люди, у яких ти колись вбачав неабиякий потенціал) транслюють своє бачення життя.

Слово

Це відчуття – нехитромудре й грає на тому, що ти бажаєш цим людям кращого. Ти чомусь вважаєш (хоча ніде не роздають таких повноважень), що вони заслуговують більшого й здатні на щось справді видатне. Чи просто ти знав їх як дуже добрих і світлих людей. Такі зазвичай заводять великі сім’ї, а їхнє хобі  — малювання чи велоспорт, а може й садівництво, – і ти чомусь точно знаєш, що це мало б класно їм вдаватися.

А хтось, за твоєю версією, мав би жити далеко за кордоном і крутити масштабний і корисний бізнес, а батькам надсилати величезні суми, щоб вони і у Нью-Йорк, і на Балі…

А ось та дівчинка, аж до страшних заздрощів, була настільки вродливою! Їй варто було б пробуватися на актрису, камери люблять таку виразність.

Ну а тут – явне марнославство, вона витрачає життя на пусті речі. Чому вона стала такою невибагливою й продається за фальшиві ідеї?  У неї ж якраз неабияке відчуття стилю.

Стоп-стоп! Твої фантазії зупиняє раптовий помисел — наче куля зі струму влучає поміж лопатки, можливо, і ти не виправдав чиїсь сподівання, і думаєш: “Цікаво, а скільки у мене ще є на це часу?”.

Є минуле, майбутнє й ЗАРАЗ, яке завжди тимчасове. Немає лише часу “ЯКБИ”.

Імовірно, наші претензії до когось почасти звернені до нас самих. Якщо чекаєш сигналу: “Час до старту змін: 3, 2, 1…”, — це однозначно він. І якщо тобі справді світить вирватися за межі можливого тобі нині, дай цьому кораблю відірватися від землі, а там уже діятимеш по ситуації.

І! Нехай театральна штора якомога довше залишається непідйомною.

«Ти його болиш десь всередині,
Провалився міст на половині.
Мобільного екран плаче словами,
Може і добре».

А. Кузьменко

Афіша івентів

Афiша Iвентiв

Дякую!

Ми з вами зв'яжемося у найближчий час!