Марафон зимових свят – шукаємо корені

Share on Facebook

СВЯТОГО МИКОЛАЯ, «КАТОЛИЦЬКЕ» РІЗДВО, ДОХРИСТИЯНСЬКЕ НАРОДЖЕННЯ СОНЦЯ ТОГО Ж ТАКИ 25-ГО ГРУДНЯ, НОВИЙ РІК, СВЯТВЕЧІР, РІЗДВО, ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, СТАРИЙ НОВИЙ РІК… ЩО ЦЕ – ЗАГАДКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ ЧИ РАДШЕ КВЕСТ НА ВИТРИВАЛІСТЬ? ДІТИ ПЛУТАЮТЬСЯ В САНТАХ/МОРОЗАХ, У ГОСПОДИНЬ ГОЛОВА ОБЕРТОМ ВІД ШКВАЛУ ТРАДИЦІЙ – ГОДІ РОЗІБРАТИСЯ, ЯКІ З НИХ АВТЕНТИЧНІ. МИ РЕДАКЦІЄЮ САМІ ГУБИМОСЬ. ТОМУ ВИРІШИЛИ ВІДКИНУТИ «ТРАДИЦІЙНІ УКРАЇНСЬКІ РЕЦЕПТИ» ІМБИРНИХ ПРЯНИКІВ ТА ШТОЛЕНІВ І ПІТИ ЗА ЗВИЧАЙНОЮ ЛОГІКОЮ: КОЛИ, ЩО І ЯК ЗДАВНА СВЯТКУЄТЬСЯ НА НАШИХ ТЕРЕНАХ. СПРОБУЙМО РОЗІБРАТИСЯ?

Святий Миколай vs. Дід Мороз vs. Санта Клаус

19 грудня – День Святого Миколая

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

У дорадянські часи українські діти отримували подарунки під подушку саме від Святого Миколая – християнського святого. Дід Мороз – плід уяви ідеологів нашого атеїстичного соціалістичного минулого. До появи на карті СРСР діти не знали такого персонажа.

Санта Клаус – це той же Святий Миколай, але на Заході (по суті, у католиків та протестантів). АЛЕ! Тиражований у фільмах і на всій різдвяній продукції образ дідуся в червоному костюмі на оленячій упряжці – не що інше, як фантазії маркетологів компанії Coca-Cola. Саме вони зобразили його товстеньким дідусем-добряком, який розвозить на Різдво подарунки дітям по всьому світу, а щоб трішки перепочити, [камера бере крупним планом] Санта Клаус відпиває кілька ковтків із пляшки Coca-Cola. Ну ви зрозуміли.

Коли ж народився Ісус?

25 грудня – «католицьке» Різдво

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Парадокс у тому, що українці живуть (як і весь світ) за григоріанським календарем, а релігійні свята відзначають за юліанським. Тобто православні теж святкують Різдво 25 грудня, але, згідно з юліанським календарем, воно наступає тоді, коли на григоріанському вже 7 січня. Яка різниця між цими календарями, окрім 13 днів розбіжності? Григоріанський – більш точний з астрономічної точки зору – от і усе.

До речі, про астрономію: ніч з 21 на 22 грудня (зимове сонцестояння) – найкоротша в році. Земля проходить найвіддаленішу точку своєї траєкторії навколо Сонця. Тому з прадавніх часів язичники святкували в цей час народження нового Сонця і початок нового річного циклу. Тобто десь із 24-25 грудня наша планета починає наближатися до світила, день щораз довшає. Оскільки християнські традиції дуже щільно накладаються на язичницькі, то святкування Різдва 25 грудня знову ж таки виглядає дуже логічним.

Новорічний розгуляй

1 січня – Новий рік

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

І язичники, і, пізніше, християни пів-зими нон-стопом відзначали свята. Коли в ХХ столітті з’явилися більшовики і заборонили релігію (опіум для народу!), то довелося похапцем придумувати альтернативу закоріненим традиціям. Так нізвідки вигулькнули Дід Мороз зі Снігуркою. А зі звичайного перегортання сторінки календаря «совєти» зробили помпезне свято з похміллям довжиною в тиждень.

За межами пострадянського простору в ніч з 31 грудня на 1 січня молодь влаштовує невеликі вечірки, а «нудне» старше покоління здебільшого просто спить. Мабуть, зайве й казати, що магічне здійснення мрій, загаданих під бій курантів – не більше, ніж ефект плацебо.

Традиції Різдва

6 січня – Святвечір

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Це останній день посту перед Різдвом. Цілий день прийнято нічого не їсти, а з появою першої зірки на небі сім’я збирається за столом. Накривають 12 ПІСНИХ страв: кутя, хліб, узвар, вареники, риба тощо. В очікуванні дива народження Ісуса віряни співають колядки. Починаючи з цього вечора і аж до Водохреща вітаються «Христос народився!» (відповідь – «Славімо його!», не переплутайте. «Воістину воскрес!» — це пізніше).

Традиційно саме на Святвечір господар вносить до хати дідуха. Його роблять зі снопа жита, також додають інші злакові. У давнину дідух був не просто прикрасою, а сакральним оберегом. Наші пращури-язичники вірили у життя після смерті, тому померлих родичів ховали побіля своїх обійсть, аби душі покійників стерегли поля, худобу. Вважалося, що під час жнив духи бабів та дідів ховалися в житі, тому останній вижатий на полі сніп начебто містив у собі душу покійного предка. Саме з цього снопа і плели дідуха, а на весні зерно з нього першим висівали на полі, аби душа знову цілий сезон берегла його від нечисті.

Традиція прикрашати на зимові свята ялинку з’явилася в українців відносно недавно – за часів царської Росії. Спочатку Петро І, потім Катерина ІІ почали впроваджувати цю західноєвропейську традицію в Петербурзі. Згодом мода поширилася на всі терени Російської імперії.

7 січня – Різдво

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Одне з найбільших християнських свят, але з присмаком язичництва. Цього дня накривають пишні НЕпісні столи, чекають в гості родичів. Онуки носять вечерю до бабусь і дідусів: беруть кутю, калачі (не штолени чи панетоне, а традиційні українські різдвяні калачі!) і йдуть до родичів з колядою. Ті ж віддячують дітлахам гостинцями, грошима, подарунками. Колядують усі й усюди. На вулиці можна зустріти вертеп – веселе різдвяне дійство з піснями-колядками, жартами, короткими виставами на релігійну тематику.

Старий новий рік

13 січня – Щедрий вечір та Меланка

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Цього вечора господині накривають дуже багаті столи, страви вже не пісні. Батько ховається за мисками з варениками: якщо вони такі великі, що його не видно, то значить весь наступний рік буде щедрим. Із гарним настроєм та щедрівками зустрічають новий рік (за старим стилем).

На цей же вечір припадає давній язичницький звичай водити Меланку. За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» – добре жартує. «Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками. Усі вони – в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальовані білою глиною, замащені сажею, із клоччя зроблені бороди, вуса, патли… Ватага рухається селом із жартами, вигуками, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» – коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» – найвищий парубок у селі – вибиває в бубон.

Усі ці веселі дійства і переодягання – відголоски язичницьких ритуалів та жертвоприношень задля відлякування нечисті та задобрювання добрих сил і новому році.

Наступного дня рано-вранці діти ходять до родичів та сусідів посівати: віншують, бажають всяких гараздів і розсівають по дому пшеницю, ячмінь, жито, дрібні монети. Господарі дають маленьким сіячам гроші або ласощі.

Фінішна пряма

18 січня – другий Святвечір (Голодна кутя)

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Пісне надвечір’я перед Водохрещем. Під макітру з кутею підмощують сіна, кладуть гроші (щоби множилися). Перед тим, як сідати до столу, господар обходить й освячує водою хату, хліви, худобу. Діти при цьому малюють крейдою хрести над вікнами і дверима – від нечистої сили.

Наступного дня вранці у церквах освячують воду, а віднедавна з’явилась традиція купатися в ополонці. Здавна вважається, що цього дня уся вода (у річках, криницях, озерах) має цілющу силу.

Якщо узагальнити, то здавна наші предки найбільше поклонялися сонцю, землі і воді, адже саме ці сили забезпечували гарний урожай, а відтак – і благополуччя. Так-от, Різдво – це задобрювання сонця на весь наступний рік, обряд сіяння – це поклоніння землі, а Водохреща – це ритуал освячення води. Усі супутні традиції спрямовані або на відлякування злих сил, або на підкріплення згаданих вище «задобрювань».

СВЯТОГО МИКОЛАЯ

Текст: Зоряна Нагребельна, Катерина Обертас
Фото: Elizaveta Porodina

Афіша івентів

Афiша Iвентiв

Дякую!

Ми з вами зв'яжемося у найближчий час!